Подільське радіо представляє інтернет-версію проекту про подорожі Вінничиною, “103,9 кілометр“.
Проект «Туристичний навігатор” реалізується в рамках Конкурсу міні-грантів “Громада своїми руками” за фінансової підтримки ДТЕК Енерго.
Матеріал підготувала Людмила Червонецька.
Слухати програму Туристичний навігатор:
В ХVІІ ст. освоєння земель йшло досить швидкими темпами при значній масовості. Будувались слободи з рівними вулицями, мов під шнурочок, подібно до слободи Ладижинської, що простягнулась вздовж річки Сільниці. Для цього викорчовувались ліси та непролазні очерети й вже в 1775 році слобода Ладижинська мала 98 дворів. Будувались слободи найчастіше толоками. До толоки кожен господар заздалегідь готувався і, коли все було готове для будівництва, запрошувались родичі, сусіди, влаштовувався обід. Після трапези приступали до роботи. В лісових селах будувались хати з дерева і виконували роботу майстри. В наших краях, де хати зводили на слупах, а стіни з глини, з саману, де було чимало трудомістких робіт, ішли на толоку (до глини, до замісу, викидати стелю). Толока була елементом виховання людяності, зближення, взаємоповаги. На толоку йшли з радістю допомогти, а не для пустослів’я і якогось словоблуддя. Жартуючи, парубки і молоді чоловіки, дівчата і молодиці показували свій робочий хист, спритність, кмітливість, уміння сказати гостре дотепне слово, та ще й заспівати. І виростала подільська хата: з побіленими стінами, з солом’яним (з житнього околоту або очеретяних сніпків) чотирисхилим дахом, з вхідними дверима по центру, вікнами з фасаду, невеликим віконцем з причілку. Гарна хата, як писанка!
В хаті піч, коло неї опалювальна лежанка, куток з образами, лави вздовж стін, посередині стіл, в кутку піл (дерев’яне ліжко), напроти печі мисник, біля ліжка жердина для одягу, над хатніми дверима полиця для хліба, в кутку кадуб з водою, біля вікна скриня. Біля печі і під припічком «жіночий» інвентар – рогачі для горщиків, коцюба для розгрібання жару в печі, коцюбка для вогню, дерев’яна лопата для саджання хліба в піч, ну і, звичайно, макогін, копистка, качалка, а ще рубель (магильниця) і велика качалка для розгладжування сорочок з домотканого полотна. А в «чистій» половині хати – прибране ліжко, посагова скриня, жердина для святкового одягу і музей тканих килимів, ряден, гарних покривал, вишитих рушників та подушок.
Подоляни відзначались щирістю та привітністю, гостинністю. Ніколи не відмовлялись нагодувати прибулого мандрівника, кобзаря, жебрака. За честь вважалось мати велику родину і зустрічатись, родатись з нею, особливо в Храмові свята.
Слобода Ладижинська побудувалась десь років 250 тому і до 1830 року належала князю Олександру Сабанському, та після його участі в Польському повстанні у 1830 році, була передана керівництву військових поселень й стала власністю Московської імперії. З 1866 року Слобода перейшла у відання громадського начальства.
На кінець XІХ століття Слобода розрослась. З’явилось кілька верхніх вулиць, що простягнулись паралельно першій, Слободі, яку звали «ленією». Кінець Слободи звався «робоча рота» і так зветься і по сьогодні.
Інформаційна служба Подільського радіо.
Будь-яке копіювання з цього сайту без вказування авторства суворо забороняється! Посилання на матеріал є обов’язковим ©